Робота з батьками

Лекція  з батьками «Як уникнути конфлікту» 

Конфлі́кт (від лат. conflictus) — зіткнення або боротьба, ворожі стосунки.  Конфліктні ситуації вивчає конфліктологія.

          Конфлікт — ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

          Конфліктувати можуть громадські групи, групи тварин, окремі особистості і особини у тваринному світі, технічні системи. Одним із видів конфлікту є мобінг.

Види та причини конфліктів

         В залежності від причин протиріч конфлікти можна поділити на наступні види:

- економічні конфлікти, в основі яких зіткнення економічних протиріч, коли задоволення потреб однієї сторони задовольняється (або може задовольнятися) за рахунок іншої. Чим глибші ці протиріччя, тим сильніше їх зіткнення, чим вони стійкіші, тим складніше (а іноді неможливо) їх вирішувати. Саме економічні конфлікти спричиняють глобальні протиріччя між державами, групами людей, між окремими людьми.

- ідеологічні конфлікти, в основі яких лежать протиріччя у поглядах, в установках людей з найрізноманітніших питань життя суспільства, колективу, розбіжності в життєвих позиціях. Вони можуть виникати як на рівні макросередовища, так і в найменших об’єднаннях, між окремими особами. Ці конфлікти не менш розповсюджені, ніж економічні, можуть бути настільки ж глибокими, гострими, складними для розв’язання. Вони з’являються внаслідок розбіжностей у поглядах на політику держави, а також на міжнаціональні відносини як у побуті, так і в офіційній обстановці.

- соціально-побутові конфлікти пов’язані з протиріччями груп або окремих людей з питань житла, користування побутовими послугами, розподілу обов’язків, встановленні черги для надання соціально-побутових послуг та ін.

- соціально-психологічні конфлікти виявляються у стосунках між окремими людьми, групами. Причина конфліктів у стосунках – психологічна несумісність, тобто несвідоме, нічим зовні невмотивоване неприйняття людини людиною, що викликає у однієї сторони або одночасно у кожної з них негативні емоційні стани.

- емоційно-неврогенні конфлікти, в основі яких не зіткнення будь-яких інтересів, а емоційні стани, що викликають напружену обстановку і в кінцевому рахунку переростають в дійсні конфлікти найрізноманітнішого характеру: від економічних, ідеологічних до сімейно - побутових. Причини такого роду конфліктів лежать у сфері стану здоров’я і особливо нервової системи людини. Це можуть бути неврози, нав’язливі стани, відхилення у сфері інтимних стосунків, патологічні потяги (алкоголь, наркотики).

- педагогічні конфлікти, в основі яких – протиріччя, що виникають у навчально-виховальному процесі при зіткненні вимог інтересів педагогів та тих, хто навчається.

Шляхи вирішення конфліктів

            Для вирішення  конфліктів важливо добиватися гармонізації стосунків між суб’єктами взаємодії. Ця справа дуже складна і  вимагає абсолютного знання психології конфліктуючих сторін.

           Конфлікт «дитина - дорослий» - це конфлікт між поколіннями, у яких абсолютно різна психологія. Між цими поколіннями ніколи не може бути абсолютного розуміння, єдності, хоча кожне з поколінь несе свою правду.

          У ранньому віці конфлікт проявляється у вигляді крику, сліз, капризів. З дорослішанням дитини, «дорослішають» і приводи для конфліктів.

         У чому ж полягає суть конфлікту «дитина-дорослий»? У тому, що дорослі не бажають зрозуміти і прийняти смаки і погляди молодшого покоління. Хто винен? Відповідь може бути лише одна – дорослі. І не тому, що в них є свої погляди на те чи інше явище, події. Це їх право. Помилка – в іншому. Викладаючи свої думки, вони приховано вкладають у свої слова жорстку вимогу: слід бути такими, як ми. Недоцільність цього очевидна. Підлітки намагаються бути схожими на своїх однолітків, а не на батьків. І тому дорослі не мають протиставляти, наприклад, свої музичні уподобання і захоплення у цій сфері захопленням своїх дітей. Краще спробувати знайти позитивні аспекти у нових віяннях, тоді й молодші уважніше дослухатимуться до думок старших. Будь-яка інша позиція лише посприяє формуванню опозиційності.

          Може виникнути і протилежна ситуація, коли будь-яка розповідь старших, якій вони надають певного значення, викликає неуважність і байдужість з боку дітей. У цьому конфлікті слід визнати винними обидві сторони, а не лише молодших. Їм можна вибачити їхню незрілість. А от старші мусять у цьому разі замислитися над своїми виховними методами, які потребують переосмислення і перегляду.

          Прагнення за будь-яку ціну уникнути конфлікту схоже на прагнення уникнути реальності. Від того, що ми робитимемо вигляд, ніби протиріч і різниці у наших поглядах немає, вони не зникнуть.

            Зазвичай конфлікт «дитина-дорослий» виникає через те, що діти не погоджуються з нашою думкою, оцінкою, діями, вимогами, що виявляється у невдоволенні, різких репліках, скаргах. Нерідко ми не докладаємо жодних зусиль, щоб розв'язати конфлікт.

          Ранній дитячий вік, підлітковість і юність повні помилок, які спричинені незнанням, невмінням, зумовлені пошуками оригінальності в поведінці. Тому пряме засудження, різка заборона не дають належного ефекту і не мають позитивної перспективи. Такі методи лише руйнують взаємини з дітьми.

           Причиною конфлікту часто стає неврахування особливостей дитячого психологічного розвитку. Навіть нам, дорослим, важко відразу переключатися з одного на інше, особливо,  якщо це різнополюсні дії. А що ж вже казати про дітей! Тому, як правило, будь-яка різко висунута вимога породжує у неї невдоволення і опір. З'являється напруга – виникає конфлікт. Це легко перевірити на таких рольових ситуаціях:

«Ходімо зі мною! Допоможеш мені!» – звертається батько до сина, який зосереджено розв'язує важку задачу.

«Помий, будь ласка, підлогу в кухні!» – просить мати дочку, яка збирається до театру.

Навіть в цих ситуаціях можна побачити, як нелегко дитині  перейти  з одного психологічного стану в інший. Дорослі, звертаючись до дітей, вступаючи з ними у спілкування, мають це враховувати і надавати їм час для такого переходу. «Скоро будемо лягати спати!» – попереджує уважна мати свого сина, захопленого грою.

            У спілкуванні з дитиною, особливо в оцінці будь-яких її дій, краще застосовувати описові слова. Вони пропонують дитині знайти власне розв'язання проблеми. Наприклад, донька перекинула чашку з кавою. Не поспішайте висловлювати своє обурення. Краще сказати: «Я бачу, кава пролилася», а потім дати їй ганчірку. У такий спосіб можна уникнути проблеми вини і зосередити увагу на іншому, на тому, що треба зробити, – витерти стіл.

           Приховати своє роздратування, негативні емоції, категоричну незгоду не можна, і не вдається, коли діти поводять себе погано. Але треба пам'ятати, що гнів не має ставати основним виховним методом. Гнів неефективно і руйнівно впливає на взаємини дорослих і  дітей. Якщо піти цим шляхом, то, можливо, і можна розв'язати будь-які проблеми сьогодення,  але завтра втрати будуть значно серйозніші – повага дітей. Роздратування може непомітно стати звичкою, а відтак і невід'ємною рисою характеру.

           Суперечок, критичних ситуацій не стане менше з роками, але діти стануть самостійнішими і більш критичними, тому вже зараз варто вчитися розмовляти спокійно одне з одним,  щоб не сталося.

          Зрозуміло, все одно будуть сварки, але потрібно уміти й миритися. Не відмовчуйтеся, не переживайте, ховаючи очі, – виберіть час, знайдіть потрібні слова для щирої і відвертої розмови.

           Якщо діти захоплюються не тим, чим би вам хотілося, – не залишайте їх без вашого благословіння, не критикуйте відкрито, не забороняйте беззаперечно. Нехай захоплюються і розчаровуються, змінюють заняття–це їх право. Хіба ви не хочете, аби діти росли самостійними?

           Навіть малюкові недостатньо категоричної відмови: він хоче знати чому. Тим паче, не зрозуміють вас старші діти, якщо у відповідь на продумане прохання одержать категоричне «ні».

           Стежте за інтонаціями, добирайте слова, щоб відмова не сприймалася як примха, каприз, абсолютизм влади. Найчастіше ображає не сама заборона, а тон, яким вона проголошується.

           Не шкодуйте часу на пояснення причин негативної відповіді: так діти легше сприймуть відмову. Намагайтеся якомога рідше казати «ніколи».

           Незалежно від того, як дитина прореагує на вашу відмову, намагайтеся не сваритися, не погрожуйте і не застосовуйте покарання.

          Примусити, звичайно, можна, маленького і великого. І якщо навіть він зробить те, про що просять, потім обов'язково винайде методи боротьби і навчиться уникати неприємних для нього дій і справ.

          Складним періодом у відносинах дорослого і дитини є підлітковий вік.

          Підлітковий вік в сучасній психологічній літературі оцінюється як один з критичних періодів розвитку. Він пов'язаний з кардинальними перетвореннями у сфері свідомості, діяльності, системі взаємостосунків індивіда. Почуття дорослості, претензії підлітка на нові права поширюються на всю сферу стосунків з дорослими, що чітко проявляється в причинах конфліктів з ними. Протест і непокора підлітка є засобом, за допомогою якого він хоче досягти зміни типу стосунків з дорослими. Тобто на початку підліткового періоду в зв'язку з проявом у підлітка уявлення про себе як уже не дитину і потребі у визнанні його дорослості оточуючими виникає цілком нова проблема — проблема рівноправності.

          У процесі дослідження причин конфліктів підлітка і дорослого було виявлено, що причинами виникнення конфліктів є:

- психофізіологічні причини, зумовлені віковими змінами;

- поява психічних новоутворень у підлітковому віці;

- мікроклімат сім'ї;

- вплив неформальних груп однолітків;

- протиріччями поглядів між дорослим і підлітком;

- потреба реалізувати себе в спілкуванні і відсутність даної можливості.

Поради психолога: як уникнути конфлікту між дорослими та дітьми 

       Психолог радить не вихлюпувати переживання і негативний стан на всіх оточуючих. Якщо ви не в дусі - постарайтеся самостійно впоратися зі своїми проблемами, не за рахунок своєї дитини або батька, виробляючи таким способом конфліктні ситуації. Якщо ви батько, остерігайтеся принизити дитину, дискримінувати його по відношенню до себе, не зрозуміти і поранити його словом. Образи в таких випадках не тільки приведуть конфлікту, а й значно зіпсують ваші відносини.

       У кожному разі, приймайте свою дитину такою, якою вона є, дайте йому зрозуміти, що ви хочете для нього тільки кращого, а також, дуже любите його, приймайте його бажання і позицію, вчіться спілкуватися, таким чином, ви навчитеся разом не тільки вирішувати, але і уникати конфліктів.